Лікування травами та народними засобами. знахарство.

Дажбожі внуки ми –

Улюбленці Богів!

І Боги свої десниці

Тримають на ралах наших.

Велесова Книга.

 

Вступ

 

У надто стриманих і коротких словах заголовку названої праці прагнемо щонайзагальніше виокреслити на далеких, сивих та серпанистих обріях правічний землеробський, історико-філософський, культурно-освітній та величезний ужитково-мистецький шлях і світ автохтонів нашої квітучої і святої землі – дивного осередку праукраїнців та українців. З цього дуже давнього світу – Мізинська, Трипільська, Черняхівська, Києво-Руська археологічні культури, Козацький ренесанс, народжувалися легенди, постає передписьмо і письмо, буйно квітне та утверджується міфопоетична творчість, виношується надто тривало, як у материнському лоні, і у інтелектуальних переймах народжується модель світу та Всесвіту.

Навіть космогонічні гадки того дуже далекого часу наших прапращурів не такі вже й окультні та містичні: “Це бо Дажбог сотворив нам усе. І ті зорі, що нам сяють. І в тій безодні повісив Дажбог землю нашу, щоб вона трималася (“Велесова книга”).

 

Отже, наша родюча і особлива земля, тримаючись у безодні світу, з волі могутнього Вселенського Розуму, народила (започаткувала) все живе і … нас з вами. А що ми народилися на цій багатій, родючій і особливій землі, винайшовши колесо, плуг, приручивши коня і велику та дрібну рогату худобу… Використовуючи значні угіддя: ліси, луки, займаючись рільним землеробством ще з трипільських обріїв, знаючи аж десять злакових культур, в тому числі чотири гатунки пшениці (з тих же трипільських часів),– то, попри всі негаразди – смерчі, катаклізми, нищення природні та завойовницькі, перетерпівши численні руйнівні міграції та переселення народів, витримавши орди татаро-монгольські, імперські та більшовицькі, все ж затято лишаємось оріями-виробничниками на чорноземах, які не мають навіть наближених аналогів у світовій землеробській культурі. Сонце, як Бог небесний, Пані-господиня і Пан-господар, як Боги земні, спонукали наших далеких і близьких попередників до особливої праці і на особливій землі. Ця праця складна, проблематична і часто невдячна. Вона органічно залежна від клімату, природи, погоди та негоди, привчала людину до нагромадження глибоких різноманітних спадкоємних знань. Як окремих прикмет, так і характерних стабільних та рідкісних, виняткових явищ цього клімату, природи, поліття, погоди на негоди. Водночас людина, пізнаючи явища природи, фенологічні зміни, такі значні і надто руйнівні – зима, весна, літо, осінь,– шукала відповідей і на небі, і на землі, і у банку своїх спадкоємних знань. Маємо на увазі досвід роду, родоводу, етносу, народу, нації. У звичаєвому праві та національних традиціях.

 

Впродовж століть і тисячоліть у праці, культурі нашого народу поставали кардинальні і найпекучіші питання щоденного нагального виживання, існування та звичаєвого буття. Як жити, працювати, зберегти національну ідентичність?.. Боронити рідний край, творити та облаштовувати свою державу. Нарешті, утверджувати національну ідею – лейтмотив минулого і найсучаснішого нашого сьогодення. Можна лише дивуватися, що українець, на далеких і близьких історичних крутоярах, загарбаний, пошматований вірулентними сусідами у всіх географічних широтах, нахилений до землі рабськими спондилозами, що культивували їх у отруйних середовищах ці ж близькі і далекі сусіди, переніс тотальні кріпосницькі шибениці, освоював власними кістками північні широти для блага ворогів, задихався і гинув у царських в’язницях та радянських гутагах. І як він, гречкосій-селянин, виробничник світових запасів збіжжя, був доведений сталінським злочинним режимом культу смерті до небаченого у світі голодомору і майже повної втрати спадкоємних генетичних матриць любові до землі і творчого вибуху височенної культури на цій же землі. Бо праукраїнський та український землероб, хлібороб, селянин, споконвічний орій-сіяч, не лише садив, плекав, збирав урожай, задля добробуту, узагальнено,– рогу достатку, а й для височенного і різноматітного ужиткового мистецтва… Землеробського та унікальної, своєрідної, високохудожньої духовної культури.

 

Насправді наші далекі і близькі пращури не лише тяжко працювали та збирали урожай, вони й славили цей урожай піснями, танками й танцями, музикою інструментальною і піснями-замовляннями. Різноманітним ужитковим мистецтвом. Вони вважали богами не лише Сонце, Небо, Місяць, Зірки, а й Себе. Кожне дерево і деревце, квіти і квітки. Кожну крапельку водиці, пташку, метелика і комашку. Вони поклонялися Воді, Сонцю, Матері і Батькові, Дідові і Бабусі. Коневі, Волові і Возові. Ба, навіть у далекій бездонній блакиті називали небесні дива і “Возом”, чи Сузір’ями Рожениць – Велика і Мала Ведмедиці – “Волосожаром” та іншими чисто земними міфічними і щоденними ужитковими означеннями. І в цьому проступала глибока і глибинна єдність людини з навколишнім світом. Її природне і невідступне бажання більше знати і розгадувати таємниці світу і Всесвіту. Так! Людина користувалася дарунками природи: вода, рослинний і тваринний світи. Але вона і скрашувала ці особливі світи. Квітами і квітками, предметами мистецтва живої природи і тими, які вона готувала і виготовляла до окремих свят Сонячного кола і родинних урочистостей: народження дитини, парубоцьких та дівочих посвят, весілля, пошанування видатних людей та справжніх героїв. Вона творила щоденну їжу та напої. І святу, священну, ритуальну. До свят на пошанування, як окремих видатних людей, так і Богів. Наші прапращури навчилися готувати страви спочатку як ужиткові (щоденні харчові продукти). А згодом, як ліки, обереги, фітозасоби. І рослини, що вже у процесі тривалого та спадкоємного вивчення, ставали рослинами-ліками і стравами, закарбувалися у словесних та образотворчих символах: калина, материнка, шавлія, яглиця, перестріч гайовий, айстра степова, верба тощо. Вони несли силу, вітамінну міць, ставали оберегами. Наріжна полівітамінна страва-оберіг – український борщ. Славнозвісна кутя, мак. Вівсяна і гречана каші. Різноманітні юшки. З капустою, пшоном, морквою, петрушкою, грибами. Стеблами гравілату міського, медунки лікарської, талабану польового, яглиці тощо.

 

Чи виготовлення ритуальних виробів з тіста: короваї, бублики, пироги, вареники, коржі з відварами запашних коренів з кореневищами гравілату, плодів глоду, горобини, агрусу та шипшини, коренів цикорію, кореневищ пирію повзучого. Настоями трави деревію, материнки, м’яти, чаполочі, меліси тощо.

 

Отже, в праукраїнців та українців нема відрубної межі між лікарськими засобами і численними першими та другими стравами. Киселями, узварами та виробами з тіста. Чи алкогольними напоями з медом, калганом, гравілатом, плодами горобини, квітками та листками глоду колючого, листками хамеріону, плодами калини звичайної.

Ми прагнемо утвердити термін “фіто”, що означає – “рослина” та етнологія, як “народ” і “вчення”. В радянській псевдонауці, яка виросла на імперському руйнівному підмурку, термін “етнологія” був перекреслений, офіційно заборонений та вилучений з наукового обігу. Етноси в імперії зла на догоду велико-державній пануючій нації, – перекреслені. Навіть елементарно наближений рух до вивчення національних традицій чи давнього звичаєвого права, оголошувались системою “антирадянською патріархальністю та буржуазним націоналізмом”.

 

Наше завдання, краплина за краплиною, реконструйовувати, відновлювати та повертати українському народові ті далекі і близькі підвалини етнічної та тисячолітньої ужиткової культури, які зберігались і збереглись у пам’яті численних поколінь, а також у записах народознавців, фольклористів та лікарів. І уже на новому етапі державності, утверджувати і пропагувати фітоетнологію як традиційну галузь глибинного народознавства, лікувально-гігієнічних традицій. Доводити значні і доцільні набутки минулих епох, які не старіють, оновлюються у фокусі наших найсучасніших знань і набувають новітніх окреслень та найдоцільніших застосувань у третьому тисячолітті чи 2002 році. (За українським календарем – у 7510.)

 

Розділ I

 

Січень

 

Чи відпочивав коли-небудь спадкоємний селянин-виробничник у січні. Безперечно ні!.. Він завжди перебував у значних турботах-клопотах. Гадках-сподіваннях про землю, худібку, птицю. Садовину, озиме збіжжя. Та й про надійне зберігання ярого зерна-насіння, щоб вчасно посіяти та посадити і ранньовесняні культури, і городину, як зійде сніг та запарує у проміннях весняного сонця Земля-Матінка. Пан-Господар та Пані-Господиня доглядають тварин, пильнують зимовий приплід і поклоняються небові. Адже від нього залежить все: погода і негода, а значить і добробут та збитки. Сніги і завірюхи. Тепло, дощ та година. Останнім словом, селяни характеризують не часовий відтінок, а оптимальні і тривалі умови для сільськогосподарських робіт, догляду за полями та ланами. Луками і сіножатями для спішного використання сприятливих численних чинників – вчасного збирання та зберігання урожаю поточного року.

 

Звичайно, у процесі тривалого господарювання на землі у наших автохтонів-праукраїнців та українців, (у звичаєвому праві), відбувалися значні і значущі як господарські, так і культурно-мистецькі зрушення і досягнення. Праця несла не лише фізичну втому і нервове виснаження негараздами, неврожаєм та природними катаклізмами… Досвід наснажував людину сподіваннями про краще життя та буття, добробут, високу духовність. Людина вивчала небо, землю, воду, себе. Колективна праця, набуття епох і поколінь, спадкоємне звичаєве право значно організовувало працю, досвід, інтелект. Удосконалювало науку про землю, знаряддя праці, народну агрокультуру. На певному етапі у звичаєвому праві виникає особливе мистецтво – замовляння. Людина замовляє небо, сонце, землю, воду, себе. Свої успіхи у праці, певні чи значні досягнення у господарюванні вона пов’язує з божествами. Але з особливими (!). У праукраїнців та українців ми майже не знаходимо домінування підступних і злих-презлих та ненажерливих вищих істот. Боги наших далеких і близьких пращурів допомагають землянину і народити та доглянути дитину, оберігають нащадків від пошестей і злих сил, навчають як зростати, набувати науки та життєвого досвіду, повноцінно жити та працювати, бути відданими рідній землі, коханій чи коханому. Пильнують рід і родовід, звичаї, славлять Долю-Матінку. Матір-Слава (Покрова) навчає юнаків вояцького мистецтва для боротьби з ворожими зазіханнями. А коли у людини закінчується земний життєвий шлях, то Боги забирають її душу до Вирію. І також з певною означеною метою: допомагати сущим на землі людяно жити, працювати, пильнувати звичаєве право суголосно традиціям і рідній вірі. На дощечці 77 “Велесової Книги” ми знайомимося з нашими рідними Богами: Білояр, Ладо, Купало, Сінич, Житнець, Вінич, Зернич, Овсянич, Просич, Студень, Ледич, Лютець, Птичець, Звіринець, Мілич, Дождець, Погодець, Ягодець, Пчолич, Ростич, Ключень, Озорець, Вітрич, Соломич, Грибич, Лович, Бесідець, Сніжич, Странець, Свідич, Радич, Квітич, Крович, Травич, Стеблич, Маслянець, Живич, Відич, Листвич, Водич, Звіздич, Громич, Сімич, Липець, Рибич, Березич, Зеленець, Горич, Страдич, Чурець та Родич. Як постає з цього надто значного переліку, наші прапрапращури мали виняткові знання, високорозвинену мову означень і поетичну уяву. Багато з наведених слів стали прообразами назв місяців: Бере-зич, Квітич, Травич, Липець, а також значних фенологічних змін у природі: Сніжич, Водич, Громич тощо. Перелічені Боги дають нам значну і точну інформацію про господарську діяльність наших пращурів, як спадкоємних оріїв. Вони косили сіно (Сінич), вирощували жито (Житнець), овес (Овсянич), просо (Просич). Шанували і поклонялися траві (Травич), воді (Водич). Ловили рибу (Рибич), святкували спасівські дари (Спасич), пасічникували (Пчолич). Прапрапращури логічно мислили (Мислич), вели бесіди з людьми та навколишнім світом (Бесідець). Вони замовляли природу, рослин і тварин. Небо і воду. Все живе і неживе, що оточувало людину. Наші пращури не лише віддавалися праці. Вони вміли і святкувати. Урочисто, по-особливому. Святкували і щомісячно, і в певні пори року. Псевдо свят (майже на щодень впродовж року) принесло експансивне християнство. Але ці, так звані свята і святі,– чужі і ворожі нашому народові впродовж століть і навіть тисячоліть. Тому ми не зупиняємося, а відкидаємо їхній отруйний примітивізм, який тотально нищив і нищить праукраїнські та українські етнічні переконання, руйнує прадавні культурно-виробничі підвалини нашого звичаєвого права. Отже, першим натяком суголосного зв’язку, що його чинив наш далекий пращур з природою, поставали замовляння. Праукраїнець та українець замовляв персоніфіковану, люту і страшну стихію – холод – мороз. А тепер наведемо кілька десятків гадок про природу замовлянь.

 

Замовляння

 

Наші далекі пращури вірили у надзвичайну енергетичну силу та наснагу слова.

 

Замовляння – високе мистецтво образного слова, викристалізовувалось з покоління в покоління, як поетичне дійство, моновистава (сучасний термін), цебто як особливе лицедійство одного актора або серед людей, або серед природи: гаї, ліси, луки, сіножаті, поля та лани, отари овець, череди, стада коней тощо. Вона – бабуся, мати, дружина, дівчина, чи особи чоловічої статі, повинні мати особливий голос, чітку мову, чистоту помислів, сподівань і прагнень. Замовляння, власне, сюжети, і майстерність останніх, передавалась, як правило, спадково. Таємниці замовлянь зберігалися як велике і золоте багатство роду та родоводу. Ясновидці, характерники, чарівники були глибоко переконані, що словом можна позитивно впливати не лише на Людину, а й на Сонце, Небо, Воду, Землю, Вогонь. На добру і хижу тварину, люті стихії та злі-презлі природні сили, які переслідують орія-землероба впродовж року. Так, певно, виникали свята та присвятки Сонячного кола, творилися добрі відгілкування родоводу Білобога та лихі – Чорнобога.

 

А закони звичаєвого права закарбували у пам’яті прапра-щурів та близьких і далеких нащадків пам’ятні події, щоденне їхнє пильнування у звичайному та святковому побуті; розробляли обов’язкову екоетноповедінку людини. Власне, її уклад життя: орієнтацію та будівництво за сонячною віссю житла та обійстя, обладнання джерел водопостачання, основи гігієнічних елементів рільничої та різноманітної ремісницької діяльності.

 

Посвячення лицедія-підлітка у таємниці замовлянь відбувалося Купайлівської ночі. Він, чи вона, навчалися слухати мову неба, споглядати срібні чари місячного сяйва, вдихати парфуми розквітлого зілля. Омивати спрагле від праці та затужавіле від молодості тіло липневою водою, зустрічати сонячні світанки, умиватися священною Купайлівською росою… Усамітнюватися у зелені яри та діброви, на луки та пагорби. І там, розмовляти з вітром, сонцем, землею і водою, квіткою і листочком, язичницькими богами і готувати душу, мову, натхнення, дикцію до сугестії. Навіювання доброго і натужного духу як людині, так і природі.

 

Нижче ми пропонуємо окремі замовляння, здогадно відновлені нами на основі вивчення усної поетичної творчості українців, їхнього менталітету та медитативності і глибокої віри у добро, щастя, світле майбутнє. Єднання нашого народу зі світом та Всесвітом і спадкоємною пам’яттю таємничих минулих тисячоліть.

 

Замовляння морозу

 

Ой морозе-морозеньку, іди до нас куті їсти. Вона зварилася пухкенька, з маком та узваром, з медом весняним, запашним. Іди, морозеньку… Я відчиняю тобі двері і бачу, як сивий натужний дух холоду квапиться у сіни та до світлиці. Іди, морозе, кутю їсти. Ми чекаємо, вичікуємо. У нас уже й пальці терпнуть від твого тривкого сивого духу. Дух твій іде, а тебе в уявному образі нема. Отже, ти десь забарився і не поспішаєш до нашої оселі. Як не йдеш ти до світлиці, то не йди і на поля та лани, у річки та долини, до садів, ягідників та озимини.

Морозе-морозеньку!.. Устели землю білим снігом. Зігрій її своїм пухнастим кожухом. Щоб не вимерзли жито-пшениця та всяка пашниця. Щоб не примерзли дерева з кущами та заховані листочки з квітками. Щоб навесні заколосилася озимина, розцвіли сади та ягідники. Щоб нам було що їсти та пити. Як для себе, так і для добрих людей. Не йди ж, морозе, лютою віхолою ні на пташок диких, ні на пташок свійських. Ні на худобоньку, ні на зіллячко цілюще в лісах, на луках, галявинах та сіножатях. Не дозволяй скути товстою кригою річки та озера, струмки, стариці та криниці. Не допускай придухи та смерті під товстою кригою всього живого, що прагне цілющої вологи, кисню, чистого плеса. Я тобі виношу у макітрі куті для споживання, морозе-морозеньку, і ставлю під грушею. І ще ставлю мисочку куті під дубочком. Адже дуб – це наше прадавнє дерево-тотем. Ми спільного походження з ним. Як соки землі вічно живлять його могутній стовбур та коріння, так і рідний етнос живить наша зе-мля своїми правічними чарами та не дає розгубити цілісну пам’ять на крутоярах тисячоліть. Мисочку куті ставимо і на покуті. Бо опівночі прилетять сюди душі далеких і близьких пращурів, щоб скуштувати куті з медом, маком та узваром. Своєю принишклою присутністю поселити до роду та родоводу мир, спокій, спадкоємну задуму. І затримати погляд віків на Дідуху – споконвічному оберегові, святості вічного сонячного збіжжя.

Ой морозе-морозеньку! Я замовляю тебе, замовляю і замов-ляю! Залиши свої терпкі градуси на полюсі. А нам посилай південні вітри, багато снігу і відлиги. Хай щоденні наші турботи та клопоти, вогонь наших гарячих душ, полум’я сердець, магма почуттів інактивують холод і наближають весну, сонце, тепло, відродження природи і душі.

 

Цієї зимової пори замовляли і окремих богів. Велесова Книга зберегла нам звеличення їхніх чеснот.

 

Слава Сварогу!

Ми Сварогу Славу співаємо.

І Дажбогу, які же суть в небі пречистім;

Перуну і Стрибогу,

Які громами і блискавками повелівають.

А Стрибог вітри ярити

На землю візьметься.

І тому Ладибогу,

Який править роди родинні

Та благості різні.

І Купайлобогу, який до митрищ правитиме

І різне обмивання.

І Ярбогу, який править

Весняним цвітінням і русаліями,

Водяними, і Лісовиками, і Домовиками.

Бо Сварог ними всіма править

Його подих – це життя наше!

 

Сварог – український прабог, уособлення світла та небесного вогню. Культ Сварога, як гадають вчені, виник на межі бронзової та залізної доби. Священний вогонь називали у давнину Сварожичем. Вшановували вогонь як святиню наші автохтони ще з часів трипільської археологічної культури. Символом Сварога вважають рівнораменний (рівнобічний) хрест, який навіть у наш час досить поширений і в народних вишивках, на писанках, предметах ритуального та щоденного вжитку. Зустрічається сварга навіть на фресках Софійського собору серед численних споконвічних ворожих зображень сил рідної віри.

 

На небі наші пращури також передбачили уособлення Сварога, яке називали Плугом (в класичній астрономії – сузір’я Оріона). Як оповідають дуже давні легенди, плуг упав з неба на землю оріїв ще у скіфські часи. Українці завжди ставилися до плуга як до святині. Коли ватага урочистої молоді новорічними вечорами обходила вулиці, обійстя, хутори з побажанням щастя, добра і достатку, то обов’язковим атрибутом виступав на санчатах у стрічках веселки і начищені до блиску леміш та чересло. Хлопці заносили плуга до хати з оптимістичними перемовками, пошановуючи літніх господарів, і клали плуга на сіно під багатий різдвяний стіл. А на столі вже парували запашні і численні святкові наїдки та напої, як визнання Сварогу, що викував основний золотий реманент для рільництва… Та й не забув за обручку для шлюбного поєднання закоханих молодят на довге і щасливе життя.

 

У січні місяці найбільше пошановував наш народ богиню Дану. Уява пращурів творила її як особливу безвадну красуню та чарівницю і матір та охоронницю всього живого на землі. Її днем вважалася п’ятниця, коли звичаєве право забороняло жінкам прясти та займатися кравецтвом. Богині старалися приносити і жертви: кидали до річок, криниць, озер, струмків, стариць, драговин, джерел золоті та срібні монети, коштовності, розкішні вінки з яскравих весняних, літніх та осінніх квітів. Щонайповажніші особи, посвячені у найпотаємніші спадкоємні знання чарувань, проводили урочисте замовляння води; найбільш яскраві слова та окремі речення якого повторював великий гурт людей-однодумців, піднявши благальні руки та сподіваний зір до бездонного неба.

 

Замовляння води

 

Водице-кринице, рідна моя сестрице! Течеш ти глибоко в землі, що й оком на тебе не глянеш, а також струмочками та струмками, річечками та широкими річками. Наливаєш ти озера, свердловини та джерела. Як вічно ти нуртуєш у джерелі, так вічно живи тіло і душу людині, живності, комасі та рослині. Зволожуй спраглу землю. Осипайся на неї рясним дощем, без градобоїв, смерчів та буреломів. Будь, як лагідна жінка: стриманою, доброю; пильнуй помірність. Не неси руйнівної повені! Не руйнуй мостів, гребель, шляхів та жител.

Зглянься на клопітливих людей, богине Дано, освяти нам воду своїми перстами, праукраїнське парне божество Ордана! Хай поєднання бога світла Ора та богині води – Дани знаменує для нас радість осявання та бадьорість духу для всього живого, сущого на землі. Нема світла – темінь і безпросвіття. Коли панує суховій і безводдя – нема життя. Навіть каміння і те кришиться на пісок. Прадавні наші боги! Освятіть нашу воду! Посилайте нам дощі без кислот і солей важких металів та руйнівних радіонуклідів. Посилайте нам дощі, як ми виорали та заволочили земельку, посіяли та посадили, пропололи та доглянули ниви і лани. Не посилайте нам гроз, злив та градобоїв на стигле збіжжя, стиглу садовину та городину. Посилайте нам рясні дощі, коли ми посіяли та посадили. Ранньої весни та ранньої осені. Хай вруниться жито-пшениця і всяка пашниця. Хай не в’януть листки і стебла без води, і не стають ніколи мертвими ліси, гаї та діброви. Посилайте нам рясні і теплі дощі, коли ми просимо, а не тоді, коли ми косимо.

 

Іди, іди, дощику,

Зварим тобі борщику.

Мені каша, тобі – борщ,

Щоб ішов великий дощ!

 

Водичко-сестричко! Омий наше втомлене тіло, оздорови його від турбот, немочі, поту гарячого та загуслої крові. Не неси нам дизентерії, черевного тифу та лютої холери, водичко-сестричко! А неси нам радість, бадьорість, снагу та здоров’я. Купіль для тіла – здоров’я для душі. Омий нас, перетвори нас. Ми молимося тобі, водице-сестрице. Знаємо: без тебе жодна клітина не поворухнеться у нашому стужавілому тілі і на нашій святій землі. Слава тобі, водице-сестрице! Слава тому, хто не труїть тебе нафтою та бензином, гербіцидами та пестицидами, сміттям та фенолами, радіонуклідами та скотомогильниками. Живи, жива водице! І ми біля тебе розправимо натужно рамена.

Хвала тобі, твоєму дощу, твоїм лагідним хмарам, твоїй росі, твоєму вічному джерелу, криниці для спраглих та очікуваних.

 

З лікарських рослин цієї зимової пори заготовляв наш народ бруньки берези бородавчастої та сосни звичайної. Плоди глоду колючого, горобини звичайної. Їх збирають у сонячні дні, обтрушують від снігу, сушать у печах чи сушарках, зберігають для використання у щільній паперовій тарі. Заготовляють також плоди журавлини чотирипелюсткової та брусниці. Їх перетирають з цукром з розрахунку 1:2 або готують варення, соки, киселі, узвари, сушать чи заморожують для тривалого зберігання. Плоди журавлини містять органічні кислоти, пектини, значну кількість вітаміну С, солі калію, кальцію, фосфора, заліза, марганцю.

Плоди брусниці містять антоціани, органічні кислоти: яблучну, щавлеву; вітамін С, каротин, цукри, летку олію, в складі якої ідентифіковано близько 70 сполук. Зокрема, камфора, борнеол, камфен, цимол тощо.

В українській народній медицині плоди журавлини та брусниці застосовують як полівітамінні продукти, багаті, окрім того, мікроелементами. Лікують плодами жовчнокам’яну та нирковокам’яну недуги, порушення жирового обміну, гіпертонію, пієлонефрити. Плодами названих рослин прикрашають драглі, холодці, святкові та весільні короваї, калачі, пироги. Готують з них киселі, напої, узвари.

 

Історико-культурний, навіть державний феномен України – розмаїте язичництво. Воно, незважаючи на тотальні руйнації, оживляє впродовж страшних тисячоліть молодильними легендами, переказами, цілющими рослинами, “переліт-травою”, чарами-замовляннями давноминулих епох та потоптаних, але відданих нашій ментальності прадавніх богів.

 

Язичництво як форма суспільної свідомості – епоха давня і сьогоденна, духовна першооснова українства, етносу, культури, народної медицини, магічних замовлянь світу та Всесвіту.

Щоб осягнути своєрідність душі праукраїнців та українців, збагнути складну та всеосяжну народну культуру, годиться неодмінно і глибоко поринути до сивочолих пластів тисячоліть. Не забуваючи ні на хвилю про те, що українська історія, мова, культура, етнос, традиції, народна медицина залишалися тисячі чи десятки тисяч разів напризволяще в катаклізмах епох.

Індивідуальні та спільні уподобання нашого народу закладені давніми епохами в етнічних підвалинах його життя-буття, чуття та світовідчуття. І хоч надто багато, а може, і найбільше гіркого полину в езотеричній пам’яті поколінь, але ж вона не залишилась незворушною. Чим же можна глибоко зворушити справжнього етнічного українця? Звичайно, мовою Небес. Мова Небес – це багатобарвна симфонія його прадавньої міфопоетичної творчості, спогади про давнє і недалеке минуле, в якому зно-ву ж таки домінує ілюзорне переконання, що “там завжди було краще”. Пісня, танець, історія, звитяжний дух козацької вольності, яка народжувалась та існувала в котлі щоденних смертель-них загроз і вміла себе захищати як двожальною шаблею, так і винятковим духом. Та й про пісню як про незламний дух годиться сказати не один раз: вона внутрішній діалог народу зі світом та Всесвітом, долею, минулим і майбутнім, манливим миттєвим щастям та чорним і надто затяжним нещастям, сподіванням добра, згоди, братерства, кохання, вірності. Узагальнено: пісня – неповторний різнобарвний згусток, пласт перлів, духовної витонченості мрій і правічних сподівань етносу.

 

Народ у грандіозних алегоріях творить свій духовний світ і живе у ньому, сподіваючись (дуже часто примарно) щастя. У своєму поєдинку з часом українське язичництво багато чого розгубило і втратило. Але, на щастя, не все. Як і колись, на багатьох святах дівчата прагнуть зачаровувати хлопців гармонією витончених співучих ліній стужавілого тіла, купальськими рослинами, святим вогнем, замовляннями. Кроплять хлопців “чарами”, щоб вони залишались вірними та відданими і не зазнавали перелюбства.

 

Як і колись, ми готуємо святкові столи та напої. Підсвідомо налаштовуємо тіло та душу для добропобажань, щирих подарунків, згоди, братерства, любові. Прагнення до навчання, праці, врешті, до одержимих вчинків в ім’я коханої, коханого, батьків, рідної землі, Вітчизни!..

 

Ось під таким кутом ми поступово піднімаємо прадавню потемнілу та вицвілу від товстого шару забуття напівпошматовану вуаль, щоб тверезо і без упереджень глянути на забуті або надто деформовані християнством святощі місяця січня.

Отже, ще раз зупиняємось: ці святощі давні, надто давні чи, правдивіше, прадавні. Назвемо ті з них, які виникли на мрійливому обрії тисячоліть, мають споконвічно-традиційну спорідненість з культурою мислення та етнічною філософією праукраїнців, звичаєвим правом, народною медициною, магією слова, цілющих рослин, ритуалами, цебто давніми спадкоємно-непорушними святощами, замовляннями людей (пан-господар, господиня, діти), добрих та злих сил природи, зокрема “угамування” морозу, сніговіїв, градобоїв, смерчів, злив, а також грому, блискавки тощо. Святощі зачіпають та відтворюють у ритуалах не окремих осіб (хоч персоніфікація божеств наявна і рельєфна), а ставлять значні і надто об’ємні та широкі космічні проблеми, події чи стихії, з якими прагне суголосно жити наш народ, на які твердо зважає його філософія, які пошановує і до яких, затамувавши подих, схиляється етнос. Та й насправді ж бо: народження Сонця – благословення життя, Новий рік – неперервність і продовження у вічності життя, пошанування його як справжнього Божого дарунку. Освячення води, Водосвяття, Вода, як і кров, – ріка життя. За подобою людською народна філософія творить навіть космічні передумови земного зачаття. Небо, Всесвіт, віддає землі вологу, дощ, “сім’я”. Земля-матінка приймає це сім’я до спраглого лона, радіє з того неймовірними радощами буйного свого світу, цвіту і благословляє загадкове нове життя. Все, що на землі проростає, зростає, квітне, дає насіння, – є суголосним та органічним єднанням, цебто “заплідненням” вищих небесних сил Землі-матінки.

 

А тепер повертаємося до хронологічних особливостей свят.

 

Першим з січневих радощів віддає наш народ пошану богині неба – Коляді. Як твердять легенди, у далекому Вирії, зачувши потуги Змія-Дракона, який намагався знищити Білобога, в останнього з очей упали дві чисті, як кришталь, сльози. З них народився Перун, озброєний вогненними стрілами, та молода чарівна жінка – Коляда. І заповів їй Білобог після того, як молода красуня скуштувала молодильних яблук і стала безсмертною, що вона буде народжувати Божича-Сонце, золотеє коло для подолання вічної пітьми. Вічну пітьму, недуги, неміч, зневіру, смерть несе, як відомо, Чорнобог, Мара та її дочки.

Отже, 7 січня богиня неба Коляда у неймовірних радощах народжує свою любу дитину – Божича, Сонце, власне новий рік (на противагу християнським догматам і, зокрема, прокляттям Єви, якій написано на роду народжувати дітей у неймовірних муках).

 

Святкували Різдво Сонця як значну подію наші далекі пращури майже два тижні (з 24 грудня по 6 січня).

Шануючи Сонце, додаючи кволому небесному світилу у цей час і свою посильну людську потугу, наші далекі пращури запалювали обрядовий вогонь. Вогонь (за віруваннями) не лише відновлював сили дитини Сонця, а й надто негативно і потужно діяв на Мару, вічну темноту, яка смертельно боялась Сонця, світла, власне вогню. Запалювали, як правило, три свічки (триєдність світу); земля, вода, вогонь. Обов’язковим було посипання сусідів, родичів і так добрих людей житом-пшеницею та всякою пашницею. Готували кутю, співали, танцювали, водили танки, спалювали колоди (Мару). Ця ритуальна дія пильнувалась особ-ливо і була обов’язковою. На багатьох сонячних святах палили багаття і спалювали людиноподібні опудала. Спалювання символізувало знищення потвори-Мари, смерті, нещасть, лихоліття, страшної долі, моровиць тощо. Ці ритуальні спалювання стануть у майбутньому рятівними у буквальному розумінні цього слова, коли вогонь пануватиме як основний дезинфекційний фізичний чинник для боротьби та профілактики чуми, холери, висипного тифу, сибірки тощо. Але Коляда не лише народжує Сонце, вона ще й видатний творець-винахідник. Саморуч змайструвала колесо і навчила виготовляти його наших далеких пращурів – оріїв. Шанування богині неба Коляди ніколи не відбувалося відрубно чи автономно. Воно перепліталося перманентно (неперервно) зі святом Нового року та Водосвяттям. Про це згадується і в пісенному фольклорі:

 

Застеляйте столи та все килимами

Та печіть калачі з ярої пшениці,

Бо ідуть у гості три великих свята:

Щонайперше свято – Коляда із Сонцем,

А вже друге свято – Новий рік бажаний,

А вже третє свято – Водосвяття чисте.

 

На свято Коляди, Нового року, перед Водосвяттям готують кутю. Звичайно, кутю годиться розглядати не лише як харчовий продукт чи звичаєву страву. Кутя, взагалі збіжжя – це символ достатку. Йому на перелічені свята люди поклоняються, моляться. Вона (кутя) у ці святі дні та вечори виступає, за переконаннями праукраїнців, як магічна, ритуальна, цебто, свята стра-ва. Та й готують її не лише як харчовий продукт, але й як оберіг, як звичаєву страву для пошанування родичів, сусідів, кумів, добрих людей, для замовлянь тощо. Пошанування злакових культур, зокрема збіжжя, йде від дуже давніх хліборобських звичаїв і сягає тисячоліть. Отже, кутя…

 

Як же готують цю ритуальну страву? Добірну пшеницю висушують у печі, попередньо провіюють, очищають від бур’янів та інших домішок. Потім кроплять джерельною водою, зав’язують у торбинку і б’ють макогоном, поки не стане лущитися шкірочка. Пшеницю промивають кілька разів і, коли вона стає позбавленою зовнішньої оболонки, заливають водою та залишають на всю ніч. Ранком варять упродовж 3-4 годин на малому вогні до повної готовності. Багато разів помішують дерев’яною ложкою, щоб запобігти пригоранню спідніх шарів куті.

Мак ошпарюють два – три рази окропом, також із джерельної води, і ретельно розтирають у макітрі до одержання однорідної і запашної білуватої маси. Зварену пшеницю заправляють маком, узваром, медом, лікарськими запашними рослинами і з особливою урочистістю подають до столу на споживання.

 

Що ж означала кутя для праукраїнця та українця? Дуже і дуже багато. Виходячи з прадавньої філософії оріїв (землеробів), “сонячних людей”, вона символізувала реальний, а не уявний достаток родини, нагадувала, що наблизилось велике свято. А що наші прапращури вважали себе не лише мешканцями Землі, а й їхнє глибоке переконання та особливо філософська гадка сягала космічних, зокрема, сонячних величин, то вони так і думали-гадали: людина, працюючи на землі, як “дитя сонця”, “внук Даждьбога”, здіймає руки до неба, Сонця, хреститься рівнора-менним хрестом, посилає сонячним потужним силам свої щед-ротні духовні і фізичні благословення-замовляння, єднається зі світом та Всесвітом. Ушановує всім серцем та душею безмежні небесні дії та події у таємничих високостях. А вже небо, як подяку за визнання та суголосне єднання, посилає на землю дощ і сонце – вологу та тепло. Благословляє збіжжя, яке підростає, набираючись життєдайних соків землі і дає людині (плекає) урожай для життя, щастя, добра, достатку, вічності людського роду та родоводу. Збіжжя як ритуальне (святе), як сонячна субстанція приховує (акумулює) в собі тепло, Вогонь, власне Сонце і гнітюче та смертельно діє на різноманітну темінь: Чорнобога, Мару-смерть та її нікчемних дочок-недуг – маренят. А отже, виступає надійним оберегом від численних лихих та заздрісних сил, які оточують добрих людей і ладні будь-якої миті завдати добрим людям зла чи й проковтнути родину, рід, родовід, плем’я, село, вулицю, хутір “зі всім зуздром”. Аналізуючи детально давню філософію життя та буття праукраїнців, ми (у соті рази!) переконуємося, що вона виступала не поверховими розуміннями багатьох складнющих процесів, які поставали щоденно і щорічно, а вражає навіть нас, людей XXІ століття, своєю глибиною і доцільною тямковитістю пояснень світових проблем. Вона ще у ті надто далекі часи пильнувала та виступала носієм екоетносистеми та переслідувала споконвічні і надто сучасні світові заповіді: не дай, Боже, заподіяти Небу, Землі, Воді, світові та Всесвіту бодай найменших прикростей та шкоди. Тоді всі сили світу та Всесвіту своїм нестримним обуренням пошлють на землю страшні прокляття-катаклізми: пожежі, смерчі, суховії, землетруси, повені, градобої, сніговії, моровиці, румовища грабіжників-завойовників, руйнації та нестримний біль серця і душі…

 

Та від уламків давньої філософії повернемося знову до складових частин ритуальних страв. Осягнувши та засвоївши, хоч досить побіжно, окремі елементи символічних переконань праукраїнців, хочемо звернути особливу увагу на нашу деформовану та скалічену душу. Ми розгубили та втратили величезну, світового значення духовність не лише культурну (хоч це досить поверхове і неповне визначення); ми втратили духовність ритуальну (священну), оберегову. І спроквола, працюючи щелепами, їмо іноді кутю (як архаїку), як звичайнісінькі обивателі-споживачі для наїдку, ні на хвилю не уявляючи себе оріями-сіячами збіжжя-добра, дітьми Сонця, мешканцями-творцями світу та Всесвіту в отій неперервності століть, епох, тисячоліть.

 

А північний “старший” брат, також доклавши за три століття, певно, щонайбільше зусиль для замордування нашої душі і тіла у свою монголоїдно-державну вуздечку, ображаючи нашу національну гідність мало не щомиті (колись і зараз), перебуваючи у повному етнічному невігластві, усталено називає нас “хахлами”. Не розуміє, що повторює не своє, а тюркське слово, не маючи щонайменшого поняття про його глибокий зміст. А тюрки, хоч і були в певні періоди нашими ворогами, етнічно найточніше визначили нашу спадкоємну сутність. Образливе назвисько українців, яке вживають так уперто росіяни, “хохол” означає тюркською мовою “Син Сонця”.

 

Отож, готуючись до споживання куті у свят-вечір, ми повинні перебувати в особливому святковому настрої. Вважати себе справжніми синами і дочками Сонця, Світу, Всесвіту, Землі нашої Матінки-годувальниці. Вважати себе сіячами-оріями в отій перманентності, неперервності складнющих біологічно-космічно-соціальних та екоетнопроцесах, як вважали це, пильнували та заповідали нам прапрапращури з далеких та близьких тисячоліть…

 

Та й не годиться забувати про приготування куті, маку, особливо узварів та драглів. Про останні дві страви наголошуємо особливо (!!!). Це незвичайний собі наїдок, а насправді речі надто високі, звичаєві, корисні, суголосні з рівнем сучасної науки про забезпечення людського організму комплексом найнеобхідніших вітамінів, власне полівітамінів, мікроелементів, окремих вельми важливих речовин, зокрема дубильних, амінокислот і таких надзвичайно потрібних органічних кислот, як бурштинова, цикорієва, кавова, оксикорична, токоферолів, полісахариду інуліну та циклічного шестиатомного спирту інозиту. Останні сполуки попереджують жирове переродження печінки, поліпшують її глікогеноутворюючу та антитоксичну функцію, що має чи не найважливіше значення для нормального функціонування органів та систем живого організму та окремих і складних ланок обмінних процесів.

Отже, спочатку про узвари. Рецептів народна пам’ять зберігає дуже багато. Ми наведемо їх кілька десятків. Вони складаються з різноманітних сухофруктів та лікарських рослин. Неодмінною умовою їхнього приготування чи, правильніше, основою узварів виступають цукрові буряки, їх використовують як солодке середовище. Ми згодимося з цим етнічним твердженням, але додамо: в буряках наявна значна кількість сахарози, а також глюкози та фруктози, органічні кислоти: яблучна, цитринова, бурштинова тощо. Пектини понад 1%, каротин та аскорбінова кислота, а також сполуки калію, магнію, заліза, міді, ванадію, бору, йоду, марганцю, кобальту, літію, молібдену, рубідію, фтору та цинку. Отже, солодке середовище постає ще й коморою окремих цукрів, вітамінів, органічних кислот, мікроелементів. Готують узвари давніми способами: першого дня буряки миють, ріжуть на дрібні часточки, заливають водою у співвідношенні 1:1. Ставлять у піч, варять 2-3 години і залишають у печі на всю ніч. Наступного дня виварені буряки виймають, додають п’ять частин води, а також сушену садовину та лікарські рослини, кип’ятять 10 хв., настоюють 4 години і вживають або як третю страву, або як відвар лікувального призначення. Коли нема цукрових буряків, тоді (після кип’ятіння та охолодження відвару до 25-30°С) додають 500-600 г меду з високим діастазним числом.

 

Рецепти січневих узварів

 

1. Плоди груші дикої 100 г

Плоди яблуні лісової 100 г

Плоди сливи 100 г

Плоди вишні 100 г

Плоди агрусу 150 г

Кореневища перстачу прямостоячого 50 г

Трава материнки 50 г

Відвар цукрових буряків 5 л

 

2. Плоди груші дикої 100 г

Плоди малини 100 г

Корені з кореневищами гравілату міського 50 г

Трава підмаренника справжнього 50 г

Плоди сливи 100 г

Відвар цукрових буряків 5 л

 

3. Плоди груші дикої 100 г

Плоди вишні 100 г

Плоди шовковиці 100 г

Корені з кореневищами родовика лікарського 50 г

Трава м’яти польової 50 г

Відвар цукрових буряків 5 л

 

4. Плоди груші дикої 100 г

Плоди калини звичайної 100 г

Плоди смородини чорної 100 г

Трава чебрецю звичайного 50 г

Трава деревію звичайного 50 г

Відвар цукрових буряків 5 л

 

5. Плоди груші дикої 100 г

Корені цикорію дикого 100 г

Плоди яблуні лісової 100 г

Плоди суниць 100 г

Плоди васильків евгенольних 50 г

Відвар цукрових буряків 5 л

 

6. Плоди яблуні лісової 100 г

Плоди горобини звичайної 100 г

Плоди абрикосу 100г

Трава меліси лікарської 50 г

Відвар цукрових буряків 5 л

 

7. Плоди абрикосу 100 г

Плоди глоду колючого 100 г

Плоди лісової черешні 100 г

Трава м’яти польової 100 г

Відвар цукрових буряків 5 л

 

8. Плоди яблуні лісової 100 г

Плоди шипшини коричної 100 г

Плоди груші дикої 100 г

Корені з кореневищами родовика лікарського 50 г

Відвар цукрових буряків 5 л

 

9. Плоди глоду колючого 100 г

Плоди яблуні лісової 100 г

Плоди вишні 100 г

Трава підмаренника справжнього 50 г

Відвар цукрових буряків 5 л

 

10. Плоди яблуні лісової 100 г

Плоди ожини сизої 100 г

Плоди глоду колючого 100 г

Кореневища пирію повзучого 100 г

Корені з кореневищами гравілату міського 100 г

Відвар цукрових буряків 5 л

 

11. Плоди груші дикої 100 г

Плоди маслинки вузьколистої 100 г

Плоди яблуні лісової 100 г

Кореневища перстачу прямостоячого 50 г

Трава материнки звичайної 50г

Відвар цукрових буряків 5 л

 

12. Плоди чорниці 100 г

Липовий цвіт 50 г

Плоди яблуні лісової 100 г

Плоди агрусу 100 г

Плоди глоду колючого 100 г

Відвар цукрових буряків 5 л

 

13. Плоди агрусу 100 г

Плоди бузини чорної 25 г

Плоди шипшини коричної 100 г

Відвар цукрових буряків 5 л

 

14. Плоди яблуні лісової 100 г

Плоди вишні 100 г

Плоди суниць 100 г

Квітки гадючника шестипелюсткового 50 г

Плоди маслинки вузьколистої 100 г

Відвар цукрових буряків 5 л

 

15. Плоди інжиру (смоковниці) 100 г

Плоди абрикосу 100 г

Плоди вишні 100 г

Плоди груші дикої 100 г

Трава м’яти польової 50 г

Відвар цукрових буряків 5 л

 

16. Плоди яблуні лісової 100 г

Плоди груші дикої 100 г

Плоди лимонника китайського 50 г

Корені з кореневищами гравілату міського 50 г

Відвар цукрових буряків 5 л

 

17. Плоди черемхи звичайної 100 г

Плоди глоду колючого 100 г

Плоди шипшини коричної 100 г

Трава материнки звичайної 50 г

Липовий цвіт 50 г

Відвар цукрових буряків 5 л

 

18. Плоди персика 100 г

Плоди груші дикої

Плоди калини звичайної 100 г

Трава деревію звичайного 50 г

Відвар цукрових буряків 5 л

 

19. Плоди глоду колючого 100 г

Плоди смородини чорної 100 г

Кореневища аїру тростинового 50 г

Трава васильків евгенольних 50 г

Трава підмаренника справжнього 50 г

Відвар цукрових буряків 5 л

 

20. Плоди шипшини коричної 100 г

Плоди груші дикої 100 г

Трава материнки звичайної 50 г

Трава чаполочі запашної 50 г

Відвар цукрових буряків 5 л

 

21. Плоди глоду колючого 100 г

Плоди шипшини коричної 100 г

Плоди маслинки вузьколистої 100 г

Плоди терну колючого 100 г

Трава меліси лікарської 50 г

Відвар цукрових буряків 5 л

 

22. Плоди груші дикої 100 г

Плоди суниць лісових 100 г

Плоди черешні лісової 100 г

Трава хамеріону вузьколистого 50 г

Листки первоцвіту весняного 50 г

Трава м’яти польової 50 г

Відвар цукрових буряків 5 л

 

23. Плоди глоду колючого 100 г

Плоди шипшини коричної 100 г

Плоди груші дикої 100 г

Трава меліси лікарської 50 г

Плоди костяниці 100 г

Відвар цукрових буряків 5 л

 

24. Плоди калини звичайної 100 г

Плоди груші дикої 100 г

Корені з кореневищами гравілату міського 50 г

Плоди журавлини чотирипелюсткової 50 г

Трава чаполочі запашної 30 г

Відвар цукрових буряків 5 л

 

25. Плоди горобини звичайної 100 г

Плоди дерену справжнього 100 г

Плоди суниць лісових 100 г

Квіткові кошики пижма звичайного 25 г

Трава материнки звичайної 50 г

Відвар цукрових буряків 5 л

 

26. Плоди бузини чорної 25 г

Плоди буяхів 100 г

Квітки гадючника шестипелюсткового 25 г

Відвар цукрових буряків 5 л

 

27. Плоди груші дикої 100 г

Плоди сливи 100 г

Плоди черешні лісової 100 г

Плоди брусниці звичайної 100 г

Трава васильків евгенольних 30

Відвар цукрових буряків 5 л

 

28. Плоди яблуні лісової 100 г

Плоди смородини чорної 100 г

Плоди суниць лісових 100 г

Плоди барбарису звичайного 100 г

Трава підмаренника справжнього 50 г

Трава м’яти польової 50 г

Відвар цукрових буряків 5 л

 

29. Плоди яблуні лісової 100 г

Плоди груші дикої 100 г

Плоди обліпихи крушиноподібної 100 г

Трава деревію звичайного 50 г

Трава чаполочі запашної 30 г

Відвар цукрових буряків 5 л

 

30. Плоди яблуні лісової 100 г

Плоди груші дикої 100 г

Плоди актинідії коломікта 50 г

Плоди брусниці звичайної 100 г

Кореневища перстачу прямостоячого 50 г

Трава материнки звичайної 50 г

Відвар цукрових буряків 5 л

 

Ящо проаналізувати склад старовинних рецептів узварів, побачимо, що народ, готуючи ритуальні напої, віддає перевагу дикій садовині, а також окремим цілющим рослинам, якими користується впродовж тисячоліть для лікування та запобігання численних недуг. Велику групу рослин народ називає живильними. Він глибоко переконаний, що ці рослини живлять занепале і занапащене серце і душу, взагалі нутрощі, які заховують у собі лише загадки для ока і здорового глузду. Живильні рослини, переконаний народ, проганяють нудьгу, безнадію, сум. Цебто запобігають стресовим станам, нормалізують процеси збудження та гальмування центральної нервової системи, а також холестериновий обмін, кров’яний тиск, діяльність печінки, підшлункової залози та величезної і потужної сили – напругу ендокринних залоз, які формують стать і роблять з чоловіка та жінки батьків.

А до живильного зілля народ залучає такі поширені і надто відомі в Україні цілющі рослини: алтею лікарську, гравілат мі-ський, глід колючий, барбарис звичайний, валеріану лікарську, бобівник трилистий, деревій звичайний, кропиву дводомну, кульбабу лікарську, конвалію травневу, лопух великий, медунку лікарську, мелісу лікарську, материнку звичайну, оман високий, парило звичайне, підмаренник справжній, пирій повзучий, сідач коноплевий, самосил гайовий, синюху блакитну, собачу кропиву серцеву, хамеріон вузьколистий, цикорій дикий тощо.

 

Чи ж і насправді вони живильні, чи, може, це лише вигадки давньої уяви, легенд-казок, поетичні метафори? Безперечно і беззастережно живильні! Маючи у своєму складі комплекс вітамінів, мікроелементів, вуглеводів, зокрема, такого важливого полісахариду, як інулін, а також великої групи органічних кислот та ензимів, названі рослини поліпшують діяльність травної та видільної систем, енергетичний обмін на молекулярному рівні і додають людині фізичної та моральної витримки, снаги, як при окремих та численних недугах, так і при тяжкій виснажливій фізичній та розумовій праці. Вони ж є і тривким запобіжним муром для профілактики численних недуг як давніх, так і сьогочасних, “радіонуклідних”.

Обов’язковими ритуальними стравами названих трьох свя-тощів пильнувалося у нас на Чернігівщині приготування куті, узвару, драглів та лікувально-алкогольних напоїв.

 

Отже, драглі. Драглі готували з дуже великої кількості рослин. Спочатку робили настоянки з численних плодів квіток та листків. Восени – з пізніх плодів, а також коренів з кореневищами. Рецептура їхня не вельми складна.

Беруть одну частину сировини на п’ять частин 40° спирту чи горілки, настоюють 15-30 діб. Надалі настоянки використовують для приготування драглів. В останніх проступає не лише кулінарна, а й лікарська, фармакотерапевтична майстерність нашого народу. Бо вже драглі пропонуються на святвечір чи майже впродовж усього місяця не лише третьою солодкою стра-вою, а й прадавнім фітопрепаратом аптеки живої природи.

Авторові іноді навіть бачиться, як у майбутньому такі страви будуть обов’язковими і в рекомендаціях дієтологів взагалі, а також на харчоблоках лікарень, санаторіїв та для великої кількості людей, потерпілих від чорнобильської катастрофи тощо.

 

Нижче перелічимо ті настоянки, якими найбільше користувалися наші матері, бабусі та прабабусі, заготовляючи їх упродовж весни, літа, ранньої та пізньої осені, готуючись до величних січневих урочистостей:

 

31. Абрикосова настоянка

32. Аґрусова настоянка

33. Аїрова настоянка

34. Акацієва настоянка

35. Актинідієва настоянка

36. Бедринцева настоянка

37. Василькова настоянка

38. Вишнева настоянка

39. Глідово-ягідна настоянка

40. Гравілатова настоянка

41. Деренова настоянка

42. Журавлинова настоянка

43. Калинова настоянка

44. Костянична настоянка

45. Лавандова настоянка

46. Лимонникова настоянка

47. Малинова настоянка

48. Маслинкова настоянка

49. Материнкова настоянка

50. Мелісова настоянка

51. М’ятна настоянка

52. Обліпихова настоянка

53. Ожинова настоянка

54. Оманова настоянка

55. Перстачева (калганова) настоянка

56. Родовикова настоянка

57. Самосилова настоянка

58. Смоковнична настоянка

59. Чорносмородинна настоянка

60. Сунична настоянка

61. Тернова настоянка

62. Хамеріонова настоянка

63. Цикорієва настоянка

64. Чаполочна настоянка

65. Чебрецева настоянка

66. Черемхова настоянка

67. Черешнева настоянка

68. Чорнична настоянка

 

Примітка. Для перелічених настоянок беруть одну частину сировини на п’ять частин 40° спирту чи горілки (1:5), настоюють 14-30 діб, фільтрують. Бедринцеву настоянку готують з розрахунку 1:10.

 

Драглі

 

69. Абрикосові драглі.

 

Рецептура:

Абрикосової настоянки 850 мл

Цикорієвої настоянки 100 мл

Чаполочної настоянки 50 мл

Цукру 200 г

Желатину 40 г

 

Складові частини доводять до кипіння, розчиняють цукор, додають желатин, ретельно розмішують. Розливають у відповідні форми та охолоджують.

 

Застосування. Вживають пропоновані драглі по 40-50 г 3 рази на добу за півгодини до їди при анацидних та гіпацидних гастритах, атонії кишечника у похилому віці. При серцевих набряках, загальному атеросклерозі, хронічній коронарній недостатності, для поліпшення апетиту, травлення та кровотворення.

 

70. Аґрусові драглі.

 

Рецептура:

Агрусової настоянки 850 мл

Хамеріонової настоянки 100 мл

Чапалочної настоянки 50 мл

Цукру 200 г

Желатину 40 г

 

Приготування цих драглів таке, як і попередніх.

Застосування. Пропоновані драглі доцільно вживати як жовчогінний та сечогінний засіб. Для нормалізації кров’яного тиску. При анемії, хронічних закрепах, а також при онкологічних захворюваннях стравоходу, шлунка та дванадцятипалої кишки. Для стимуляції обмінних процесів у людей похилого віку. При виснажливих та затяжних інфекційних захворюваннях; опроміненні та хіміотерапії онкологічних хворих, перебуванні у зонах з підвищеною радіацією. Для працівників АЕС, атомних реакторів, уранових рудників, лікарів-рентгенологів, осіб, які проводять досліди з радіоактивними ізотопами та обробляють збіжжя гербіцидами і пестицидами.

 

Вживають драглі по 40-50 г 3 рази на добу за півгодини до їди і четвертий раз – перед сном. Протипоказано вживати драглі при загостреннях виразкової недуги шлунка та дванадцятипалої кишки. Курси лікування при онкологічних захворюваннях 1,5-2 роки. Перерви через кожні 1,5-2 місяці 5,7,10 або 15 днів.

 

71. Аїрові драглі.

 

Рецептура:

Аїрової настоянки 850 мл

Цикорієвої настоянки 100 мл

Чаполочної настоянки 50 мл

Цукру 200 г

Желатину 40 г

 

Застосування. Драглі показані при анацидних, гіпацидних та атрофічних гастритах, гепатохолециститах, спастичних колі-тах, метеоризмі, печії, втраті апетиту, анеміях, обмінних поліар-тритах, занепаді фізичних сил, імпотенції.

Вживають драглі по 40-50 г 3 рази на добу за півгодини до їди.

 

72. Акацієві драглі.

 

Рецептура:

Акацієвої настоянки (робінії звичайної) 850 мл

Гравілатової настоянки 100 мл

Василькової настоянки 50 мл

Цукру 200 г

Желатину 40 г

 

Застосування. Драглі показані при запальних захворюваннях сечостатевих органів, зокрема нефролітіазі, запальних за-хворюваннях верхніх дихальних шляхів, стресових станах, діа-реї, недугах печінки. Для поліпшення сну, апетиту, при нудоті та блюванні, ендометритах, геморої, анацидних, гіпацидних та атрофічних гастритах.

Вживають драглі по 40, 50, або 70 г 3 рази на добу за 30 хв. до їди і четвертий раз перед сном.

 

73. Актинідієві драглі.

 

Рецептура:

Настоянки плодів актинідії коломікта 850 мл

Бедринцевої настоянки 100 мл

Хамеріонової настоянки 50 мл

Цукру 200 г

Желатину 40 г

 

Застосування. Драглі показані при гіпо- та авітамінозах, маткових, легеневих, шлункових, кишкових та гемороїдальних кровотечах, підвищеній радіації; хронічних отруєннях гербіцидами та пестицидами, солями важких металів, етильованим бензином; нефролітіазі, обмінних поліартритах, онкологічних захворюваннях, особливо після проведеного опромінення та хіміотерапії; при головних болях, глибокому атеросклерозі та церебросклерозі, безсонні, мігрені; при хронічних бронхітах та кровохарканні. Як ефективний сечогінний засіб та при розладнаннях кровообігу.

Вживають драглі по 40-50 г 3 рази на добу за півгодини до їди. При онкологічних захворюваннях курси лікування 1,5-2,5 років з перервами через кожні 2-2,5 місяців на 10-20 днів. При перебуванні в зонах з підвищеною радіацією вживають драглі щомісячно по 10-15 днів.

 

74. Василькові драглі.

 

Рецептура:

Настоянки васильків евгенольних 850 мл

Вишневої настоянки 100 мл

Чаполочної настоянки 50 мл

Цукру 200 г

Желатину 40 г

 

Застосування. Василькові драглі показані при судомах, стресових станах, для поліпшення апетиту та кровотворення, при атонії кишечника, запальних недугах верхніх дихальних шляхів, анацидних, гіпацидних та атрофічних гастритах, обмінних поліартритах, анемії, серцевих неврозах.

Вживають драглі по 40-50 г 3 рази на добу за півгодини до їди.

 

75. Глідово-ягідні драглі.

 

Рецептура:

Настоянки плодів глоду колючого 850 мл

Настоянки гравілату міського 100 мл

Дернової настоянки 50 мл

Цукру 200 г

Желатину 40 г

 

Застосування. Драглі показані при гіпертонічній недузі, стресових станах, гіпотонії. При порушенні сну, серцевого ритму, нейроциркуляторній дистонії, стенокардії, кардіо- та церебросклерозах, обмінних поліартритах, гепатопанкреахолециститах, анацидних та гіпацидних гастритах.

Вживають драглі по 40-50 г 3 рази на добу за півгодини до їди.

 

76. Журавлинові драглі.

 

Рецептура:

Настоянки плодів журавлини 850 мл

Настоянки плодів калини 100 мл

Настоянки плодів костяниці 50 мл

Цукру 200 г

Желатину 40 г

 

Застосування. Драглі показані при запальних захворюваннях дихальних шляхів, загальному атеросклерозі, гіпертонічній недузі, гіпертензіях, зниженій та нульовій секреції шлункового соку; при обмінних поліартритах, гіпо- та авітамінозах, для відновлення розумової та фізичної працездатності.

Вживають драглі по 40-50 г 3 рази на добу за 30 хв. до їди. При загальному атеросклерозі, нульовій секреції шлункового соку та обмінних поліартритах, курси лікування щоквартальні – по 1 -1,5 місяців впродовж 2-3 років.

 

77. Лавандові драглі.

 

Рецептура:

Лавандової настоянки 850 мл

Гравілатової настоянки 100 мл

Малинової настоянки 50 мл

Цукру 200 г

Желатину 40 г

 

Застосування. Драглі показані при запальних захворюваннях верхніх дихальних шляхів, нудоті, блювоті, істерії, гепато-панкреахолециститах, холангітах, ревматоїдних поліартритах; при анацидних та гіпацидних гастритах, для поліпшення сну, функції нервової та серцево-судинної систем, при стресових станах, значних травмах, нервовому виснаженні.

Вживають драглі по 40-50 г 3 рази на добу за півгодини до їди.

 

78. Лимонникові драглі.

 

Рецептура:

Настоянки плодів китайського лнмонника 850 мл

Настоянки плодів маслинки вузьколистої 100 мл

Настоянки плодів калини звичайної 50 мл

Цукру 200 г

Желатину 40 г

 

Застосування. Драглі показані при астенічних станах, гіпотонії, імпотенції, для стимуляції імунних процесів, при хронічній дії на організм солей важких металів, гербіцидів, пестицидів та радіонуклідів. Драглі підвищують розумову та фізичну праце-здатність, загальну опірність організму до численних негативних впливів.

Вживають драглі по 40-50 г 3 рази на добу за півгодини до їди.

 

79. Материнкові драглі.

 

Рецептура:

Настоянки трави материнки звичайної 850 мл

Настоянки плодів глоду колючого 100 мл

Настоянки гравілату міського 50 мл

Цукру 200 г

Желатину 40 г

 

Застосування. Драглі показані при запальних недугах верхніх дихальних шляхів, для лікування гіпацидних та анацидних гастритів, епілепсії; захворювань печінки, нирок, підшлункової залози, поліпшення сну. При стресових станах, захворюваннях серцево-судинної системи, зокрема при серцевих неврозах, порушеннях серцевого ритму, гіпертонічній недузі, загальному атеросклерозі, церебро- та кардіосклерозах.

Вживають драглі по 40-50 г 3 рази на добу за півгодини до їди. При епілепсії та шизофренії курси лікування 2-3 роки з перервами на 10-20 днів щоквартально.

 

80. Мелісові драглі.

 

Рецептура:

Настоянки меліси лікарської 850 мл

Настоянки гравілату міського 100 мл

Настоянки м’яти польової 50 мл

Цукру 200 г

Желатину 40 г

 

Застосування. Драглі показані для вживання, як і попередні.

 

81. М’ятні драглі.

 

Рецептура:

Настоянки м’яти польової 850 мл

Настоянки плодів обліпихи 100 мл

Настоянки плодів ожини сизої 50 мл

Цукру 200 г

Желатину 40 г

 

Застосування. Драглі показані при анацидних та гіпацидних гастритах, шлункових та кишкових коліках, авітамінозних станах взимку та рано навесні; при серцевих набряках, стенокардії, невротичних станах, остеохондрозі; холелітіазі, при запальних захворюваннях верхніх дихальних шляхів, для лікування та профілактики атеросклерозу, захворювань печінки та підшлункової залози.

 

Вживають драглі по 40-60 г 3 рази на добу за півгодини до їди. При лікуванні глибокого загального атеросклерозу курси лікування тривають 2-3 роки з щоквартальними перервами впродовж місяця.

 

82. Оманові драглі.

 

Рецептура:

Настоянки оману високого 850 мл

Настоянки материнки звичайної 100 мл

Настоянки плодів глоду колючого 50 мл

Цукру 200 г

Желатину 40 г

 

Застосування. Драглі показані при запальних захворюваннях верхніх дихальних шляхів, для лікування недуг печінки та підшлункової залози, при нефролітіазі, ревматизмі, обмінних поліартритах, для відновлення та регулювання менструального циклу, при жіночій безплідності та естрогенній недостатності.

Вживають драглі по 40-60 г 3 рази на добу за півгодини до їди. Курси лікування жіночої безплідності та інфантильності 2-3 роки. При відновленні та регулярному перебігу менструального циклу за три дні до його початку, під час перебігу та три дні після закінчення драглі не приймають.

 

83. Перстачеві (калганові) драглі.

 

Рецептура:

Настоянки перстачу прямостоячого (калгану) 850 мл

Настоянки васильків евгенольних 100 мл

Настоянки актинідії коломікта 50 мл

Цукру 200 г

Желатину 40 г

 

Застосування. Драглі показані при гострих та хронічних недугах дихальних шляхів, маткових, легеневих, шлункових, кишкових та гемороїдальних кровотечах. Анацидних, гіпацидних гастритах, гіпо- та авітамінозах. При захворюваннях печінки та підшлункової залози, капіляротоксикозах, васкулітах, тромбоцитопенії.

 

Вживають драглі по 40, 50 або 100 г 3-4 рази на добу за півгодини до їди. При васкулітах, капіляротоксикозах та тромбоцитопенії курси лікування 2-3 роки з щоквартальними перервами на 10-15 днів.

 

84. Родовикові драглі.

 

Рецептура:

Настоянки родовика лікарського 850 мл

Настоянки самосилу гайового 100 г

Настоянки плодів журавлини 50 мл

Цукру 200 г

Желатину 40 г

 

Застосування та вживання, як і попередніх драглів.

 

85. Смоковничні драглі.

 

Рецептура:

Настоянки смоковниці звичайної 850 мл

Настоянки плодів смородини чорної 100 мл

Настоянки плодів глоду колючого 50 мл

Цукру 200 г

Желатину 40 г

 

Застосування. Драглі показані при лікуванні гострих та хронічних бронхітів, пневмонії; при закрепах, ішемічній недузі серця, пієлітах, пієлонефритах, нефропатії вагітних, набряках ниркового походження, неврастенії, порушенні серцевого ритму.

 

Вживають драглі по 40-50 г 3 рази на добу за 30 хв. до їди.

 

86. Суничні драглі.

 

Рецептура:

Настоянки плодів суниць лісових 850 мл

Настоянки меліси лікарської 100 мл

Настоянки гравілату міського 50 мл

Цукру 200 г

Желатину 40 г

 

Застосування. Драглі показані при захворюваннях печінки, підшлункової залози, гастритах зі зниженою та нульовою кислотністю; нефро- та холелітіазах, обмінних поліартритах, метрорагіях.

 

Вживають драглі по 40, 50 або 100 г 3 рази на добу за півгодини до їди.

 

87. Тернові драглі.

 

Рецептура:

Настоянки терну колючого 850 мл

Настоянки плодів глоду колючого 100 мл

Настоянки чорниці 50 мл

Цукру 200 г

Желатину 40 г

 

Застосування. Драглі показані при алергічних проносах, неспецифічних виразкових колітах, кандидозах, порушеннях серцевого ритму, загальному атеросклерозі, церебро- та кардіосклерозах, харчових токсикоінфекціях.

 

Вживають драглі по 50-100 г 3 рази на добу за півгодини до їди.

 

88. Хамеріонові драглі.

 

Рецептура:

Настоянки хамеріону вузьколистого 850 мл

Настоянки коренів цикорію дикого 100 мл

Настоянки трави чаполочі запашної 50 мл

Цукру 100 г

Желатину 40 г

 

Застосування. Драглі показані при лікуванні онкологічних захворювань стравоходу, шлунка та кишечника, запальних захворюваннях верхніх дихальних шляхів, недугах печінки та підшлункової залози, набряках ниркового походження, онкологічних захворюваннях шкіри.

 

Вживають драглі по 30, 50 або 70 г 3 рази на добу за півго-дини до їди. Курси лікування онкологічних захворювань 2-3 ро-ки з щоквартальними перервами на 10-20 днів.

 

89. Чебрецеві драглі.

 

Рецептура:

Настоянки чебрецю звичайного 850 мл

Настоянки материнки звичайної 100 мл

Настоянки гравілату міського 50 мл

Цукру 200 г

Желатину 40 г

 

Застосування. Драглі показані при лікуванні запальних захворювань верхніх дихальних шляхів, кашлюці, атоніях кишечника, поліневритах, остеохондрозах, недугах трійчастого нерва, грибкових ураженнях шкіри.

 

Вживають драглі по 30-50 г 3 рази на добу за 30 хв. до їди.

 

90. Черемхові драглі.

 

Рецептура:

Настоянки плодів черемхи звичайної 850 мл

Настоянки кореневищ перстачу прямостоячого 100 мл

Настоянки плодів глоду колючого 50 мл

Цукру 200 г

Желатину 40 г

 

Застосування. Драглі показані при лікуванні ентеритів, ди-спепсій різноманітної етіології, шлункових, кишкових, маткових та гемороїдальних кровотеч, капіляротоксикозів, тромбоцитопеній; хронічних колітів, дизентерії, сальмонельозу, пародонтозу, запальних захворюваннях ротової порожнини.

 

Вживають драглі по 40-50 г 5-4 рази на добу за півгодини до їди.

 

91. Черешневі драглі.

 

Рецептура:

Настоянки плодів черешні 850 мл

Настоянки плодів калини звичайної 100 мл

Настоянки трави материнки звичайної 50 мл

Цукру 200 г

Желатину 40 г

 

Застосування. Драглі показані при анацидних та гіпацидних гастритах, недугах печінки, порушенні сну, атонії кишечника внаслідок спайкової недуги, при загальному атеросклерозі та гіпертонічній недузі.

 

Вживають драглі по 40-50 г 3-4 рази на добу за півгодини до їди.

 

92. Чорничні драглі.

 

Рецептура:

Настоянки плодів чорниці 850 мл

Настоянки родовика лікарського 100 мл

Настоянки плодів обліпихи крушиноподібної 50 мл

Цукру 200 г

Желатину 40 г

 

Застосування. Драглі показані при запальних захворюваннях верхніх дихальних шляхів, холе- та нефролітіазах, подагрі, ревматизмі, екземах, псоріазі, бешисі; при гіпертонічній недузі, атеросклерозі, капіляротоксикозах, тромбоцитопеніях; маткових, шлункових, кишкових та гемороїдальних кровотечах, пародонтозах, кашлюці, онкологічних захворюваннях горла, стравоходу, ротової порожнини.

 

Вживають драглі по 40, 50 або 100 г 3 рази на добу за півгодини до їди.

 

Ми звернули певну увагу на приготування ритуальних (читай священних) узварів, куті, драглів. Проаналізували їхнє значення не лише як оберегів, а й як лікувально-магічних страв. Адже у глибоку давнину уклад життя, його філософія, ідеологія, магічне лікарювання не розділялись і не виділялись, а плекались у руслі споконвічного звичаєвого права, етносу і були квінтесе-нцією спадкоємних традицій.

 

Шостого січня, на Святий вечір (багата кутя) готували давні українці дванадцять страв. Чому дванадцять? Тому, що це магічне число. Дванадцять місяців складають повний рік, який годиться прожити працюючи, піклуючись про здоров’я родини, її добробут. А також думаючи-гадаючи за врожай, живність та святу землю, на якій годиться, ой, як тяжко працювати. Освячувати і замовляти воду, бо без неї, якщо її обмаль, дуже скрутно, а якщо аж надто багато – вельми зле.

 

Отже, дванадцять страв. Найпершою стравою готують кутю. Її ставлять на найпочесніших місцях: на покуті, святковому столі. До неї додають мед, тертий мак, узвар, драглі. Останні як страву оберіг, ліки, ласощі, що заховують в собі значні магічні сили. Готують капусту з пшоном (капусняк), вареники, варену квасолю, смажену та тушковану рибу, риб’ячий холодець (драглі). Подавали також варену картоплю, але це вже порівняно недавно (XVIII ст.). Квашену капусту подавали або сирою, або тушкованою. Голубці начиняли пшоном, пироги пекли з вишнями, сливами, сушеними лісовими суницями, плодами глоду, з маком, яблуками, печеними буряками, сиром тощо. До тіста додавали настої м’яти, чебрецю, материнки та відвари коренів з кореневищами оману високого, гравілату міського.

Збиралися всією родиною. Вечеря тривала несуєтно і довго. Розмови виникали і тяглися без сперечань та конфліктів. Думали-гадали про прожитий рік, його успіхи та життєві невдачі. Мріяли та планували, як жити далі, що робити-чинити, куди їхати, скільки годиться мати тяглової сили та коштів, щоб поліпшити господарювання, доглянути святу землю, сади та городи, живність, садибу, господарські будівлі. Виростити і виховати, вивести в люди дітей, онуків та правнуків…

В особливій пошані виступав ритуальний хліб-корочун. Його пекли у вигляді сонячних паляниць до свята Коляди та Нового року. Прикрашали плодами калини, горобини, квітками материнки, рельєфними голубами з тіста, деревом життя.

Годиться ще навести кілька колядок, які не потребують особливих тлумачень, оскільки в їхній канві простежується чіткий зміст та основна ідея ритуальних святощів:

 

Радуйся, земле

 

Добрий вечір тобі, пане господарю!

Приспів:

Радуйся, Ой радуйся, Земле,

Ясен Світ засвітився!

(Повторюється після кожного рядка).

Вимітайте двори новими мітлами,

Застеляйте столи та все килимами,

Бо прийдуть до тебе три жадані гості.

Ой що першим гостем буде красне Сонце,

А що другим гостем Місяченько ясний,

А що третім гостем стане дрібен Дощик.

Ой як Сонце мовить – людей благословить,

Порадіє дуже дитятко маленьке.

А як Місяць мовить – живність благословить,

Порадіє дуже товар звеселілий.

Ой як Дощик мовить – поля благословить,

То зазеленіє жито і пшениця

Та й заколоситься всякая пашниця.

Добривечір!

 

* * *

 

Радуйся, земле, Коляда іде.

 

Радуйся, Земле, Коляда іде.

З Сонцем ясним, з посагом красним

Святий вечір,

Добрий вечір!

Коляда іде, всім дари несе,

Слово сонячне промовляє: Земле, наша мати,

Відчиняй двері кленовії!..

Відчиняй двері – твій господар їде,

Твій господар їде – молоду везе.

Молоду везе – обціловує…

Ми ж тебе, господарю, та й шануємо,

Дарунками щирими почастуємо!..

 

Колядування як ритуальний обряд світославлення заховує в собі багато і загальних гігієнічних прикмет. Це, насамперед, святкове прибирання хат, зокрема світлиць, дворів (“вимітайте двори новими мітлами”) та духовної величі і втечі від сірого ритму буденності: налаштування центральної нервової системи на святість, величне піднесення, забуття гризот життя та буття, поринання особи в серпанок сугестії – самонавіювання оптимістичного настрою, дуже часто навіть примарного; приготування ритуально-лікувальних страв та напоїв. Колядки прославляють три святині, три джерела життя: Сонце, Землю та Воду. Коляда, як Різдво Сонця, започатковує свята сонячного кола січневих призабутих урочистостей праукраїнців. Щедрий вечір (Новий рік) несе нові сподівання на краще майбутнє. А Водосвяття (свято Ордани) поєднує два стародавні українські божества: бога світла Ора та богиню води – Дану.

На святій землі, думали-гадали наші далекі прапращури, не може квітнути надія, злагода, щастя та добробут, якщо не пануватиме суголосність світла та води. Народна філософія і поєднала згадані раніше два божества і “злила” їх та “одружила” на ку-пайлівські свята і назвала одним словом Орданою (Водосвяттям!). І над всім цим Людина, пан-Господар. Його екоетнопогляди, система життя та буття – суголосні з природою. Це наріжний камінь філософії, який так гранично і в багатьох випадках мистецьки досконало висвітлений у триєдності світу, навіть у троїстих музиках, чотирибічності геліовісі у стародавніх помешканнях наших далеких пращурів:

 

В одне віконце – ісходе сонце,

В друге віконце – в обіди сонце,

В третє віконце – в полудни сонце,

А й у четверте віконце – заходе сонце.

 

Екологічний тип свідомості праукраїнця єднав його з природою не лише міфопоетичними поглядами, а щоденним життям-буттям на землі впродовж століть, епох, тисячоліть. Власне життя його, фенологічні спостереження та висновки, господарювання, щоденна тяжка праця для добробуту стверджува-ли пріоритет екології.

Космогонічні міфи про походження Всесвіту, антропогоністичні міфи про походження людини, календарні (читай: міфи Сонячного кола) – ось передумови до розгадки, власне зародження, тужавіння та первісних витоків лікувальної магії праукраїнців.

 

Природа взагалі та її таємничі небеса, земля, вода у свідомості наших пращурів персоніфіковані та одухотворені. Вони, як люди, як живі істоти, зі своїм характером, обличчям, волею, працею, різнобічним впливом на людей, їхнє життя, долю, здоров’я тощо.

 

Чому ж так люблять, шанують, доглядають, плекають, оповивають легендами праукраїнці та українці рослини, особливо цілющі? Тому, що в їхній давній і навіть сучасній свідомості кожна рослина, її листки, квітки, плоди, стебла, корені та кореневища – це певний, визначений і загадковий символ. А ми тепер, знаючи фармакологічно актичні речовини лікарських та їстівних рослин, цебто хімічний склад останніх, і поділяємо їх за “символами”: рослини, які лікують певно визначені недуги чи сприяють запобіганню визначених недуг. Вивчаючи надто від-далені епохи, не перестаєш дивуватися: архаїчне мислення на-ших прапращурів було досить конкретним. Воно заперечувало, забороняло, навіть проклинало дихотомію “Людина – Природа”. Натомість могутній інтелект праукраїнців возвеличував, славив, поклонявся, молився Природі. Давня логіка праукраїнців Людина – Природа не заперечувала одна одну, а щонайтісніше єднала та об’єднувала.

 

Ще раз хотілося звернути увагу на триєдність світу у філософії пращурів та особливо у колядках, яка має глибоко-спадкоємні давні традиції та підвалини. Три свята, Троє гостей, Три дарунки, Три тереми. І це невипадково. Як стверджує астрономія, основною силою руху та існування Сонячної системи є мірність, яка за сучасними обчисленнями у центрі дорівнює 3.0017.

 

Зустріч Нового року – це також велике ритуальне свято для українців, яке в різні епохи відзначалось по-різному. Дуже давно новий рік починався навесні. Та й літочислення у нас було, як оглянутись назад, вельми загадкове. 2002 рік відповідає 7510 дуже давньому нашому року.

 

Російський цар Петро І, переслідуючи українство, нашу державність і перетворюючи Україну в руїни, відміняє старе літочислення і вводить римське. І тоді наші пращури стали жити не 7208 року, а 1700 року. Ось так і живемо до цього часу Та втручання до відзнаки нового року почав ще 988 року київський князь Володимир Святославович, який запровадив насильницьку християнізацію нашого краю за візантійською подобою. Ще у надто давні часи сумнівався римський поет Публій Овідій Назон (20.ІІІ 43 до н.е. – 18 н.е.): “Дивно, чому новий рік починається у холоднечу? Хіба не ліпше започатковувати його світлою і сонячною дниною?”

 

Саме для зустрічі нового року навесні наші прапращури створили та утвердили велику кількість обрядових дійств надто характерних та яскравих: веснянки, гаївки, водіння Тополі, Куста, Вільхи. Та експансивне християнство переносить свято Нового року з весни на осінь. А вже Петро І – з вересня на січень. Додали свою потугу і більшовики. Вони перенесли зустріч Нового року з 14 січня на перше. Та в народній пам’яті Новий рік, щедрий вечір, посівання залишились, як і колись, за старим стилем.

 

Безперечно, зустріч нового року в етнічних українців не зводилась до надмірного споживання алкогольних напоїв, переїдання та нестримних веселощів. Це свято родинне. Воно передбачає значну низку добропобажань і, як на свято Коляди (Різдво Сонця), пропонує для людей та природи численні замовляння.

 

Батько, дід чи старший син проводять замовляння нового року, потім беруть в пучечок стебла м’яти, материнки, чебрецю, підмаренника стелять на покуті. Мати, витягаючи з печі готову (зварену) кутю, заправляє її медом, готує узвар і ставить все це поряд. Щедра кутя, щедра і на добропобажання. Чоловік вітає дружину, дітей, коли є старші, літні члени родини – діда, бабу, прабабу, дядьків та тіток. Родина чекає дівчаток. Дівчатка цього часу бігали вулицями села чи хутора і бажали родичам, знайомим і так добрим людям добра, щастя, здоров’я. Защедровували гостинців.

 

Щедрівки – то особливі ритуальні дійства. Вони поєднують цього вечора виконання сольних, ансамблевих, хорових пісень-дійств, щонайяскравіших мелодекламацій та знову ж добропобажань.

Тисячі тисяч їх загубилося на крутих історичних шляхах етнічних нищень та справжніх геноцидів. Але багато і залишилось. Одна з них “Щедрик” в обробці геніального українського композитора М. Д. Леонтовича облетіла з хором О. Кошиця весь світ:

 

Щедрик, щедрик, щедрівочка,

Прилетіла ластівочка,

Стала собі щебетати,

Господаря викликати:

“Вийди, вийди, господарю,

Подивися на кошару –

Там овечки покотились,

А ягнички народились.

В тебе товар весь хороший –

Будеш мати мірку грошей”…

 

Це твір справжньої голосистої і витонченої краси, особливої гармонії з відтінками – перлами окремих голосоведень. І хоч взимку ластівку годі чекати, але народна метафорична уява разом з щедротними побажаннями посилає до господаря дивного, святого птаха-тотема, як провісника майбутньої весни, добра, лагідних високих почуттів і щасливої долі.

 

Та повертаємося до куті. Коли вона готова, тоді вичікують, щоб прохолола, але лишалася достатньо теплою, навіть гарячою. Умиваються, миють руки, а ще раніше приймають купелі. Пере-одягаються у святковий одяг, міняють ліжкову білизну, одягають на подушки нові наволочки, на ковдри – випрасувані і вишивані чохли. Батько, дід чи прадід (старійшина роду) назбирує у жмені м’яти, материнки, чебрецю, меліси, ретельно перетирає та перемішує потерть, підпалює клоччя, а в пізніші часи вату, але так, щоб мішаниця з клоччям чи ватою не утворювали полум’я, а лише диміли. Цим запашним димом старійшина роду обкурює світлицю, сіни, подвір’я, приміщення для худоби, льохи та комору. Вигнавши “злих” духів з обійстя, батько з матір’ю сідають на кожусі (щоб у хаті завжди було тепло і не промерзали стіни). Батько наливає чарку собі, дружині, одруженим дітям; неодруженим і підліткам – наливають узвар. Якщо нема старшого (діда, прадіда) чи вони надто немічні, тоді батько звертається до родини: “Добривечір, моя родино! Будьте здорові з Кутею та святим вечором! Дай, Боже, нашій родині і всім добрим людям щастя, здоров’я та усіляких життєвих успіхів! Хай родить наша щедра нива, а живність дає добрий приплід. Хай несуться курки-несучки, гуски та індики і стають такі завзяті, як пани великі! Роди, Боже, жито-пшеницю і всяку пашницю!” Батько запалював три свічки, вклонявся в усі чотири кути світлиці, що відповідало чотирибічності світу та рівнораменному хрестові, насипав собі три ложки куті і передавав миску матері. Споживаючи кутю, батько підкидав її в ложці до стелі “на приплід живності, врожай збіжжя та на кількість роїв у вуликах”. Чим більше чіплялось варених зернин до стелі, тим більшими мали бути приплід, урожай та кількість роїв. Після цього ритуалу починали помірно споживати варене, тушковане та печене.

 

Оскільки з монолога батька, діда чи прадіда звучали замовляння Нового року і “проблемні” побажання, то окремі привітання проступали в залежності від конкретних успіхів та негараздів усієї родини.

 

Ритуальні напої у переддень Нового року – численні: калганівка, настоянки на меду, а також материнці, чебреці, підмареннику, коренях та кореневищах оману високого, гравілату міського, м’яти, пижма, а також плодах глоду, смородини, вишні, сливи, черешні, суниць лісових, маслинки вузьколистої.

 

Під кінець вечора батько, перш ніж підвестися з лави, промовляє: “Пошли нам, Боже та доле, здоров’я і нових сил, щоб ми (родиною) провели щасливо цю кутю та в злагоді, добрі і здоров’ї дочекалися нової. Хто в дорозі чи в москалях – хай їм легко гикнеться. Щоб ні вози не перекосилися, ні осі, шкворні та колеса не тріснули. Не занедужали ні воли чи коні, чи біля них наші родичі, сусіди та добрі знайомі чи чужі люди. Люди добрі! Дайте їм прихисток у теплій хаті та повечеряти. А на світанку покажіть дорогу, щоб вони не блукали манівцями, а питали у людей прямого шляху. Бо хто питає – той не блукає”.

Повечерявши, не забувають і за померлих. Для них ставлять на покуті кутю з узваром, медом і тертим маком; в окрему чисту миску кладуть рядочком ложки. І стільки, скільки помер-лих душ. І чарки ставлять рядочком, а в них наливають запашні настоянки з узваром. За давніми народними віруваннями, як родина полягає спати, померлі душі (щоб не тривожити нині сущих) приходять вечеряти і оберігати хату, обійстя, сади та городи від зазіхань злих сил.

 

Хлопчики та й хлопці-підлітки укладались спати раніше, щоб вдосвіта бігти засівати до сусідів, родичів, добрих знайомих, хрещених батьків.

 

Дівчатка-підлітки також не залишались осторонь подій засівальників. Коли хлопець чи хлопчик дуже подобався дівчинці, то вона неодмінно прагнула його “причарувати”. Коли батьки у клопотах та штовханині засівальників готували їм гроші, цукерки чи інші гостинці, дівчатка здійснювали прадавні ритуали: вони непомітно кидали на підлогу перетерті запашні листочки м’яти, материнки чи меліси і чекали тієї благословенної миті, щоб хлопець хоч одною ногою ступив на “чари”. Хлопчики з того особливо гордилися, адже вони подобалися Галині, Марії чи Ользі, дівчаткам чарівним, слухняним, розумним та ще й добрих і пристойних батьків.

Годиться ще сказати про ялинку. Вона як атрибут новорічних свят зовсім недавня: її ввів до ритуалів уже згадуваний кат українців, російський цар Петро І.

 

З найдавніших часів українською символікою січневих свят виступав Дідух. Виготовляли його в різних регіонах по-різному Як лише починалися жнива, то перші снопи жита, пшениці та вівса ставали основою для формування Дідуха. І в цьому проступає вже в котрий раз триєдність філософії наших далеких прапрапращурів. Отже, поєднувалися у снопику три гатунки злаків та й внизу робили трійчасте розгалуження, щоб Дідух стійко тримався на покуті, столі чи лаві. Проте Дідух формувався не лише з колосків названих злаків. Його готували особливо урочисто. Прикрашали Дідух у нашому селі Макіївці і ягодами калини, і квітками материнки, нагідок, пижма, м’яти, чебрецю, і кольоровими стрічками. Приготування Дідуха вважалось особливо складною і навіть мистецькою вправністю. Тим важливіше, що в наших степових селах зовсім немає хвойних лісів – ні сосни, ні ялини ніде не дістанеш. У багатьох селах, у давнину, замість Дідуха ставили гілку вишні, її відрізали за 10-15 днів до старого Нового року, ставили у глечик з водою. Як починали згодом розбрунюватись листочки, тоді і прикрашали гілку колосками, лікарськими запашними рослинами, паперовими різноко-льоровими прикрасами та стрічками. Дідух символізує у переконаннях наших далеких пращурів спадкоємний землеробський родовід, поклоніння збіжжю, як святині, оберегу. Нарешті, як харчовому продукту, без якого не уявляли собі життя-буття наші пращури в сиву давнину та й ми не уявляємо його і зараз. Тут, певно, відгукується прадавнім відлунням отой тотем, тотемізм – первісна форма релігійних вірувань праукраїнців-оріїв, коли вони були глибоко переконані, що лікарські та їстівні рослини, зокрема і згадані нами, мають спільне походження та кровну спорідненість з їхнім родом та родоводом.

 

Після Нового року Дідуха виносили з хати на подвір’я, де він оберігав від темних зазіхань рід та обійстя господарів. На Водосвяття його знову заносили до світлиці і ставили на покуті як родоначальника та охоронця роду і родоводу. Окрім Дідуха, ліпили з тіста голубців, клеїли з паперу та соломи птахів, їжаків та павуків; розмальовували вікна, комини, груби. Настеляли соломою та запашним весняним сіном підлогу. Все символізувало господарську заклопотаність, працю щоденну в ім’я добра та добробуту. Бажання жити суголосно з живою і дивною природою: з кожною квіткою та стебельцем, з кожною пташкою та комашкою, з горами високими та долинами глибокими… Із Сонцем, Небом, Землею, Водою, світом та безмежним Всесвітом!

 

Напередодні Нового року пекли книші, калачі, коржики у вигляді сонця, зірочок, місяця та півмісяця. Оздоблювали їх калиною, плодами глоду, шипшини, горобини звичайної, ліщини, маслинки вузьколистої тощо.

 

Третьою і величною святістю, якою завершуються давні обрядодійства у січні, є Ордана – Водосвяття.

Вода. Водиця-сестриця, свята вода. Та, що падає з неба, і та, що тече в струмках, річках, озерах. А під землею наповнює криниці та свердловини. Без Сонця (тепла) і води нема життя на землі. На копання криниці дозвіл надавав волхв, а копав лише особливий майстер, знавець цього незвичайного ремесла. Криницю обов’язково освячували та проводили замовляння. Коли довго не падали дощі з неба навесні чи влітку і наближалася загрозлива всьому живому посуха, першими били на сполох жінки. Вони збиралися великими гуртами, ішли до польової криниці з пучками материнки, чебрецю, підмаренника, парила звичайного, роздягалися, набирали багато відер води з криниці, обливали свої тіла та кропилами з названих рослин зрошували місцевість навколо криниці. Посилали благання-замовляння до Неба, аби воно зглянулося і зросило спраглі вуста землі життєдайною вологою. На всі чотири боки світу жінки робили чотири рівно-раменні хрести своїми голими тілами, лежали на землі довго, щоб викликати в богині Води Дани співчуття і щоб з її очей скотилися рясні сльози густим дощем. На свято Великодня, і особливо Купайла, хлопці та дівчата обов’язково купалися в річках, струмках та озерах. Вода, глибоко вірили вони, очищає тіло та душу, вносить до спраглих сил потужний струмінь віри в життя, наснажує палке бажання творити добро та добробут.

 

Коли молодий приводить чи привозить молоду до своєї хати, то спочатку він переносить її через полум’я розгорнутого широкого шару соломи, а потім переливають їм шлях водою, обов’язково джерельною. Щоб молоде подружжя очистилось у вогні сущому і вогні життя метафоричному Та щоб родина творилася здорова і чиста, як свята вода. Багато ритуалів пильнує наш народ для новонародженої дитини та у вік немовляти у своєрідних купелях, зокрема і з цілющими рослинами. Коли людина йде у вічність, її тіло також обмивають перед тим, як покласти у домовину. Богиня води Дана зроняє з висотних небес свої сльози і живить нашу землю цілющою водою, – вірили праукраїнці не одне тисячоліття. Народ пошановує свято Купайла за його барвисті дійства, ритуали та виняткові події. Одна з них – щонайважливіша та найславетніша: цього дня богиня води Дана одружується з богом світла Ором. А в подальшому від спалаху шаленого кохання від цього шлюбу народилось аж четверо славних синів: Дніпро, Дон, Дністер, Дунай. Особливо пошановували богиню води на свято чарів, лікарських рослин, кохання, врожайного літа, достатку – Купайла.

 

Надто багато, якщо не переважну більшість свят, наші далекі та близькі пращури проводили як не на воді, то біля води. “То ж не маємо мольбищ (церков), а рядимо ото при студнях і криницях, де вода жива тече і там воля є і вовки хижі не чатують на тебе”, – знаходимо гадки на дощечці 8 б “Велес книги”.

 

19 січня (як ми не раз згадували) народ відзначає третє і за-вершальне свято січня – Ордану (Водосвяття). У далеку давнину на річках, озерах, глибоких старицях, сажалках, водяних глинищах прорубували наші пращури чотири ополонки у вигляді рівнораменних хрестів, проводили замовляння води і освячували її численними кропильцями. У кропильцях переважали колоски жита, пшениці, а також запашні лікарські рослини: материнка, м’ята, чебрець, пижмо; пізніше (V-VІІ ст. н.е.) – меліса, васильки, лаванда, шавлія тощо.

 

Пошановують Водосвяття аж три дні. Готують кутю, варять узвари, борщ, тушкують м’ясо, рибу. Коли несуть воду додому після освячення, то в лівій руці тримають запалену свічку, а в правій – посуд з посвяченою водою. Цей прадавній ритуал уособлює двоєдине божество, Ордану, яке завжди поєднане не лише шлюбом, а й у спільних прагненнях (дійствах) для блага та буйного цвітіння життя на землі. Посвячена вода зберігалася в кожнім помешканні: світлиці, мисники, столи, покуть, комори, господарські приміщення. Цією водою кропили житло, повітки з товаром, поля і лани, криниці, сіножаті, сади та городи. Вона виступала також універсальними ліками. Нею проганяли злих духів, хижого звіра, відьом, чортів’я, злодіїв, лихих людей, хво-роби душевні та тілесні, наші та заморські моровиці, шкідників полів, садів та городів. Недуги тварин та птахів як свійських, так і диких.

 

Та народні найрізноманітніші запаморочливі фантазії, нестримні прагнення і пристрасні сподівання дивних див – безмежні. Вони не заспокоюються і не зупиняються. І творять, окрім “святої” чи посвяченої Орданою води, ще й багато варіантів “живої води” та “води безсмертя” сонячного казкового птаха Матері-Птиці.

 

Вода “Безсмертя” Матері-Птиці (Слави, Покрови)

 

Звичайно, води безсмертя на сучасному етапі розвитку науки нема, отож постановка цього питання скидається на фантазію, яка суперечить здоровому глузду. Безсмертя годиться розуміти у спадкоємності добра, звитяжній праці, геніальних відкриттях у різних галузях науки, мистецтва, виробництва. У таких відкриттях, які випереджають на кілька століть чи навіть тисячоліть добу чи взагалі розв’язують такі проблеми, які зможе усталене в наукових потенціях людство збагнути й оцінити лише тоді, коли їх автори давно відійдуть до іншого світу. Та народ не заспокоювався, його не зупиняла миттєва чи тривала зневіра. Він не занепадав духом, не розчаровувався, не опускав чола і рук. Він дивився на небо і на землю і творив воду “безсмертя”. І творив… досить успішно! Він навіть “розкладав” її на окремі полички. Знаючи чи здогадуючись, від чого людина втрачала здоров’я, хирлявіла, ставала блідою, як крейда, папір, як смерть. Від того і пропонувались ліки чи засоби. Це були не лише окремі та численні замовляння до Матері-Птиці, а й відвари та настої лікарських рослин. Частину з них ми здогадно реконструювали та провели певну класифікацію, дотримуючись правічних етнічних поглядів, вірувань та магічних лікувальних переконань нашого народу. Отже, правічні магічні засоби Матері-Птиці.

 

Загальна хирлявість, нездужання (анемії різноманітного походження)

 

93. Листки кропиви дводомної 500 г

Листки барбарису звичайного 200 г

Листки подорожника великого 300 г

Настій.

 

Суміш подрібнюють, розмішують. Для лікування беруть 2 столові ложки, заливають склянкою окропу, настоюють 4 години. Вживають по 50 мл 3 рази на добу за 30 хв. до їди.

 

94. Плоди шипшини коричної 500 г

Корені кульбаби лікарської 200 г

Корені з кореневищами гравілату міського 300 г

Відвар.

 

Суміш подрібнюють, розмішують. Для лікування беруть 2 столові ложки, заливають склянкою води, кип’ятять на малому вогні 10 хв., настоюють 4 години. Вживають по 50 мл 3 рази на добу за 30 хв. до їди.

 

95. Листки берези бородавчастої 500 г

Листки самосилу гайового 200 г

Листки та квітки алтеї лікарської 300 г

Настій.

 

96. Трава деревію звичайного 500 г

Листки м’яти польової 200 г

Трава підмаренника справжнього 300 г

Настій.

 

97. Трава материнки звичайної 500 г

Трава чаберу садового 200 г

Листки подорожника ланцетолистого 300 г

Настій.

 

98. Листки цикорію дикого 500 г

Трава собачої кропиви серцевої 200 г

Трава меліси лікарської 300 г

Настій.

 

99. Листки бобівника трилистого 500 г

Листки та квітки алтеї лікарської 200 г

Трава підмаренника справжнього 300 г

Настій.

 

100. Трава гісопу лікарського 500 г

Трава чебрецю звичайного 200 г

Квіткові кошики нагідок лікарських 300 г

Настій.

 

101. Квітки ромашки лікарської 500 г

Супліддя хмелю звичайного 200 г

Трава меліси лікарської 300 г

Настій.

 

102. Трава грициків звичайних 500 г

Листки кропиви дводомної 200 г

Листки та квітки алтеї лікарської 200 г

Настій.

 

103. Трава чаполочі запашної 500 г

Листки м’яти польової 200 г

Квітки та листки алтеї лікарської 300 г

Настій.

 

104. Трава талабану польового 500 г

Трава материнки звичайної 200 г

Супліддя хмелю звичайного 300 г

Настій.

 

105. Трава суріпиці звичайної 500 г

Трава меліси лікарської 200 г

Листки медунки лікарської 300 г

Настій.

 

106. Трава вересу звичайного 500 г

Трава квасениці звичайної 200 г

Трава підмаренника справжнього 300 г

Настій.

 

107. Квіткові кошики арніки гірської 500 г

Листки кропиви дводомної 200 г

Квіткові верхівки гречки посівної 300 г

Настій.

 

108. Плоди смородини чорної 500 г

Плоди глоду колючого 200 г

Кореневища аїру тростинового 300 г

Відвар.

 

109. Насіння кропу запашного 500 г

Плоди шипшини коричної 200 г

Корені з кореневищами гравілату міського 300 г

Відвар.

 

110. Плоди коріандру посівного 500 г

Плоди горобини звичайної 200 г

Зерно вівса посівного 300 г

Відвар.

 

111. Плоди фенхеля звичайного 500 г

Корені медунки лікарської 200 г

Плоди шипшини коричної 300 г

Відвар.

 

117. Кореневища пирію повзучого 500 г

Плоди шипшини коричної 200 г

Плоди глоду колючого 300 г

Відвар.